Важливі новини щодня — додайте «Експерт» в улюблені джерела Google
Майже 50 років тому американська біологиня Тіна Морріс взяла участь у незвичайному експерименті з порятунку білоголових орланів. Вона виховувала молодих птахів так, щоб вони не бачили людину й не звикали отримувати від неї їжу, а один із її підопічних згодом прожив близько 35 років і став батьком приблизно 70 пташенят.
У 1976 році 26-річна аспірантка Корнельської лабораторії орнітології вирушила до заповідника у штаті Нью-Йорк. Її завданням було виростити молодих білоголових орланів і підготувати їх до самостійного життя в дикій природі.
На той момент становище виду у США було критичним. У 1963 році в континентальній частині країни налічували лише 417 відомих гніздових пар білоголових орланів.
Для птахів спорудили штучне гніздо на висоті близько 10,7 метра. Морріс мала перебувати поруч, стежити за ними та годувати, але при цьому робити все можливе, щоб орлята не пов’язували людину з їжею.
Біологиня ховалася в укритті й подавала корм за допомогою довгої палиці. Птахам приносили, зокрема, коропів та загиблих на дорогах тварин.
Такий спосіб вирощування хижих птахів називають «хакінгом». Молодняк певний час утримують у контрольованих умовах, після чого випускають у відповідне природне середовище, де він поступово переходить до самостійного життя.
Для білоголових орланів у ті роки цей метод залишався експериментальним.
Робота була складною і для самої Морріс. Вона боялася висоти, але їй регулярно доводилося підніматися до штучного гнізда. Коли молоді орли почали залишати його, за ними потрібно було постійно стежити.
Птахи ще недостатньо добре контролювали політ і могли опинитися в небезпечних місцях. Одного орляти довелося шукати в болоті й повертати назад на вежу.
Першими в червні 1976 року до заповідника привезли двох орлят із Вісконсіна, яких позначили як W1 і W2. Пізніше до них приєднався самець M3, знайдений у Мічигані зі зламаною ногою.
Після лікування M3 потрапив під опіку Морріс. Саме його доля через багато років стала одним із найяскравіших доказів успіху експерименту.
Орел отримав кільце з номером 03142, залишився жити у штаті Нью-Йорк і, за оцінкою Морріс, протягом життя став батьком приблизно 70 пташенят.
M3 прожив близько 35 років. Він загинув під колесами автомобіля, коли харчувався збитою на дорозі твариною.
Лише після загибелі птаха за номером кільця вдалося встановити, що це був саме той орел, якого Морріс виховувала ще в 1970-х роках. Так дослідниця через десятиліття отримала підтвердження, що її робота дала довготривалий результат.
У 1977 році Морріс повернулася до заповідника й допомогла виростити ще чотирьох молодих орланів. Пізніше програму продовжили інші фахівці.
Відновлення популяції стало масштабним успіхом. У 2007 році білоголового орлана виключили з федерального списку видів США, що перебувають під загрозою зникнення. На той момент у континентальній частині країни вже налічували близько 9789 гніздових пар.
За пізнішою оцінкою на основі даних 2018–2019 років, чисельність білоголових орланів сягнула приблизно 316 700 особин, серед яких було близько 71 467 гніздових пар.
